ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

26 февраля 2013 в Методическая помощь.

ТЕОРЕТИЧНІ   ОСНОВИ   ІГРОВОЇ   ДІЯЛЬНОСТІ

ПЛАН

  1. Теорії походження гри.
  2. Сутність поняття «гра».
  3. Класифікація ігрових форм.
  4. Особливості організації та методики ігрової діяльності.
  5. Методика проведення ігор.
  6. Особливості сценарно-режисерського вирішення ігрових програм.
  7. Додатки: словник, схеми, ігротека.

 

І. Теорії походження гри

 

З давніх-давен і донині, незалежно від віку, люди грали і грають в різні ігри.

Гра стала предметом вивчення психології, філософії, педагогіки, соціології, медицини, культурології, історії. Вже древні філософи намагалися відповісти на запитання про роль гри в житті людини.

Платон говорив: «Треба жити граючись».

Аристотель стверджував, що життя – це життя, а гра – це гра. Неможливо розчинити життя в грі.

Цицерон також доводив необхідність строгого розмежування «серйозного» та «ігрового».

В старокитайській філософії ідею гри покладено в основу  «нероблення».

Життя вносить свої корективи: серйозне часто перетворювалось на гру, а гра піднімалась до рівня життєво важливої справи. Імператори античного світу, королі Середньовіччя відверто висловлювалися, що дивляться на світ, як на шахівницю, а на людей – як на пішаків.

Змішуванню серйозного та ігрового  багато в чому сприяла релігія. Людина  створила уявний світ богів, систему обрядів, ритуалів, що по суті – магічні ігри.

Серед теоретиків існують різні думки щодо питань походження та призначення гри.

 

Широко відома «теорія відпочинку», згідно з якою відпочинок – усунення від усіх турбот, а гра – це саме та діяльність, що забезпечує цей психофізичний стан. Так, Аристотель не надавав грі особливого значення, вбачав у ній лише відпочинок та розвагу, які на його погляд, важливі як підготовка до серйозної діяльності. Але це твердження викликає суперечність. Важко погодитись з тим, що дитина в грі відпочиває, бо їй немає від чого відпочивати. Саме в грі проходить для неї більша частина дня, у гру вона вкладає багато енергії, фізичних та розумових сил.

Не менш відома теорія «зайвих сил». Ця теорія пояснює гру, як явище, яке компенсує активність. Гра – це щось, що виходить за межі необхідного, зайва сила. Згідно з цією теорією, значення її тільки в тому, що вона дозволяє розглядати зайву життєву енергію.

 

Існувала теорія «функціонального задоволення».

З.Фрейд розумів гру, як специфічну діяльність, що пов’язана з розвитком психіки. Принцип задоволення є принцип регуляції психічного життя, що містить прагнення мати безмежну насолоду.

А.Адлер розглядав гру як можливість реалізації нездійснених бажань.

Мюллер вважав, що в грі важливий не практичний результат, а сам процес ігрової діяльності, від якого людина отримує задоволення.

 

Біологізаторська теорія гри, пояснює гру як спеціально створений природою пристрій для передчасної вправи серйозної  дії, тренування інстинктів. Гра є біологічно зумовлений процес, даний людині і тварині природою з метою надання їм найбільшої пристосованості до майбутнього функціонування.

 

Теорія духовного розвитку пояснює гру, як джерела духовного розвитку дитини. Гра – це потреба душі. (Макаренко, Ушинський, Сухомлинський).

 

Існує трудова теорія гри, яка стверджує, що гра виникла раніше за працю. Немає жодної форми гри, яка не мала б свого зразка в тому чи іншому виді серйозного заняття. Гра виникла у відповідь на суспільну потребу в підготовці дітей до життя. Гра – це полігон практики, засвоєння досвіду, засіб соціалізації.

 

П. Сутність поняття «гра»

    Функції гри

 

Гра – це школа спілкування, діючий засіб морального виховання, модель дорослого життя, коли проходить не тільки знайомство з різними професіями, але і оцінка праці.

Гра – це особлива модель поведінки, яка допомагає адаптуватися особистості як у колі сім’ї, так і в оточуючому її соціумі.

Гра – це невід’ємна частина життя, яка компенсує обмеження і заборони.

Гра – невимушена діяльність в уявленій ситуації за визначеними правилами. Гра допомагає формуванню фізичних і духовних здібностей людини, її пізнавальної діяльності, уяві, волі, володіння собою. Гра є засобом розваги людей, їх спілкування, відпочинку. За допомогою гри пізнається світ, виховується творча ініціатива, пробуджується допитливість, активізується мислення.

Головне призначення гри – розвиток людини, орієнтування її на творчість, експериментальну поведінку.

 

Всі функції тісно взаємозв’язані. Їх об’єднує головна ціль – розвага плюс розвиток основних якостей, здібностей, закладених в людині.

 

До основних функцій гри відносяться:

 

  • Комунікативна – гра охоплює всіх присутніх, встановлює емоційні контакти; задовольняє потребу в спілкуванні;

 

  • Діяльна – виявляє взаємодію людей один з одним і навколишнім світом;

 

  • Компенсаторна – відновлює енергію, життєву рівновагу, тонізує психологічні загрузки;

 

  • Виховна – дозволяє створити ціленаправлене виховання і навчання; перевіряє і вчить гравця;

 

  • Педагогічна, дидактична розвиває вміння і навички (тренуються пам’ять, увага, сприйняття різної інформації);

 

  • Прогнозуюча – експериментальна;

 

  • Моделююча – пов’язує дійсне із нереальним;

 

  • Розважаюча – створює доброзичливу атмосферу, перетворюючи науковий захід в захоплюючу подорож;

 

  • Релаксаційна – знімає емоційну напругу, позитивно діє на нервову систему;

 

  • Розвиваюча – коректує дії особистості в ігрових моделях життєвих ситуацій;

 

  • Гедоністична – несе задоволення, насолоду від самої участі у грі, радість, азарт;

 

  • Культуротворчазіграна одного разу, гра  назавжди залишається у пам’яті, як якійсь витвір, передається далі як традиція і може бути повторена у будь-який час. Завдяки ігровому началу можуть існувати м/ф, казка, театр, балет… – все мистецтво;

 

  • Естетична гра будується на ритмі і гармонії, використовує різноманітний художній матеріал  (музика, пластика, література, декорації…).

 

В ігровій діяльності поєднуються два важливих фактора: з однієї сторони граючі включаються в практичну діяльність, розвиваються фізично; з іншої – отримують моральне і естетичне задоволення від цієї діяльності, поглиблюють пізнання про світ, життя.

 

Ш. Класифікація ігрових форм

 

Ігри дуже різноманітні за змістом, характером, динамікою, виховними здібностями, організаційною структурою, тому систематизація ігор допомагає більш глибокому їх пізнанню і дає широкі можливості в їх практичному використанні.

Класифікація ігор відіграє важливу роль у вирішенні практичних проблем формування особистості, оскільки кожен конкретний вид ігор виступає як засіб цілеспрямованого впливу на особистість.

Класифікація ігор має важливе значення і для правильного використання її в дозвіллєвій роботі.

Гра багатогранна і багатомірна. Класифікувати означає розподілити за будь-якою ознакою. Запропонована класифікація бере за основу наявність таких ознак, що найбільш часто використовуються в практиці організації дозвіллєвої діяльності.

 

Ігри можна класифікувати за зовнішніми признаками:

 

а) за типом ігри можна поділити на:

 

– ігри з відкритими правилами;

 

– ігри з прихованими правилами;

 

б) за видомігри поділяються на:

 

– рухливі ігри;

– інтелектуальні ігри;

– ігри-конкурси;

– ігри-атракціони;

– ігри-фокуси;

– ігри-витівки; сюрпризи, карнавали;

– дидактичні ігри;

– салонні ігри; ігри-свята;

– ігри театралізованої дії;

– ігровий фольклор, звичаї, весільні обряди;

– ігри тренінги, тести, анкети;

– ігри-аукціони;

 

в) за віковою ознакою:

 

– ігри для малят;

– ігри дошкілят;

– ігри молодших школярів;

– ігри для підлітків;

– ігри для старшокласників;

– ігри для молоді;

– ігри для дорослих;

– ігри для людей похилого віку;

 

г) за місцем проведення:

 

– ігри з естради;

– ігри на воді;

– ігри на галявині;

– настільні ігри;

– стендові ігри;

– ігри на відкритому повітрі;

– ігри на льоду та ін.;

 

д) за діями гравців:

 

– рухливі ігри;

– малорухливі ігри;

– ігри з олівцем;

– ігри на основі змагань;

– ігри на основі відгадування таємниць;

– ігри на основі жеребкування;

– ігри на основі пошуку спілкування;

– ігри-кричалки;

– ігри-парі;

 

е) за кількістю гравців:

 

– ігри масові;

– парні ігри;

– командні ігри;

– індивідуальні ігри (моно ігри);

 

є) за використанням реквізиту:

 

– ігри з м’ячем;

– ігри з обручами;

– ігри з олівцем;

– ігри із газетою… та іншими предметами;

– комп’ютерні ігри;

– ігри-автомати;

 

ж) за часом проведення:

 

– сезонні ігри (зимові, літні…);

– ігри-хвилинки;

– довгострокові, циклічні;

– тимчасові ігри;

 

з) за національною приналежністю:

 

– українські ігри;

– російські ігри;

– естонські ігри;

– молдаванські ігри та ін.

 

Кожен з розділів класифікації можна поглибити, розділити на більш дрібні підрозділи.

 

Наприклад, інтелектуальні ігриможна підрозділити на:

 

  1. Ігри лінгвістичні:

 

– ігри словом (ігри ритмом, римою, зручними поєднаннями

звуків; уявленнями);

– ігри зі словами (ігри, що розширюють словниковий запас,

потребують не лише знання слів, грамотності, але й фантазії).

 

  1. Ігри математичні:

 

– жартівливі задачі;

– ігри на лічбу;

– ігри з геометричними фігурами;

– ігри на вгадування чисел;

– ігри на математичну логіку.

 

  1. Ігри головоломки:

 

– механічні;

– лінгвістичні;

– математичні;

– малюнки-головоломки.

 

  1. Ігри творчі:

 

– ігри на активізацію психічних процесів, задіяних у творчому

акті-грі;

– ігри на увагу;

– ігри на розвиток творчого мислення;

– ігри на розвиток творчої уяви;

– ігри на розвиток пам’яті;

– художньо-творчі ігри: на розвиток музичних, акторських,

літературних, образотворчих здібностей, на розвиток технічної

творчості.

 

  1. Ігри комплексні:

 

– ігри, що виявляють комплекс знань;

– змішані інтелектуальні конкурси, змагання.

 

Зручна класифікація і при складанні картотеки ігор

IУ.  Особливості організації та методики ігрової

       діяльності

 

Далеко не кожна людина вміє розумно відпочивати, зробити своє дозвілля активним, змістовним. Необхідна організація в сфері дозвілля, особливо в ігровій діяльності людини. Навіть у звичайній грі дітей на подвір’ї, у піску, є своя організація, є свій організатор. Один підносить пісок, другий висипає, третій складає форму… Всі діють злагоджено.

Для того, щоб організувати ігрову дію, треба знати складові її системи:

 

Організатор – ведучий – аудиторія –

 

мета та завдання – форма – зміст –

 

емоційно-виражальні засоби –

 

результат педагогічного впливу.

 

Організатор ігор, повинен продумати задум гри, визначити завдання, передбачити компетентність аудиторії, хід ігрової програми, проаналізувати ситуацію. Організатор повинен уміти організувати ігрову дію, вибрати гравців, активізувати болільників, приготувати реквізит, організувати роботу суддівської колегії, підбити підсумки гри, привітати переможців. Крім того володіти організаторськими здібностями, щоб організувати людей на виконання будь-якої справи.

 

Ведучий. Ведучий є головною дійовою особою в ігровій програмі, грі. Успіх програми залежить від дій, слова ведучого.

Для ігрової програми не характерний класичний образ ведучого. Тут доречно створити маску – сценічний образ ведучого.  Маска моделюється на одній рисі, яка доповнена зовнішніми засобами: зачіска, костюм, капелюх, тростинка… Ведучий повинен вибрати маску, яка йому органічно підходить, щоб відчувати себе впевнено.

 

У практиці ігрової діяльності склалися певні типи сценічних масок ведучих:

 

–         маска «лідер» – впевнена у собі людина, вміє поставити завдання,

втягнути у гру, задати та утримати ритм вечора, манера ведення

програми – командна;

 

–         маска «інтелектуал» – освічена, вихована, ввічлива людина, може викликати бажання брати участь у дійстві. Ставиться з іронією до самого себе. (Олександр Масляков);

 

–         маска «емоційність» людина, яка яскраво виявляє своє ставлення до всього, що діється, бурхливо реагує на події, дуже жвава, непередбачена. (Леонід Якубович);

 

–    маска «образ героя» ( театрального, кіно, національного,

казкового, літературного…) Образ у такому випадку зумовлює стиль

поведінки, манеру триматися, особливості мови, рухів.

Основні якості ведучого: освіченість, інтелігентність, тактовність, доброзичливість, вміння висловлювати своє ставлення до проблеми, повинен мати сценічну привабливість, бути цікавим, вміти імпровізувати, володіти ігровим матеріалом.

 

Аудиторія

 

Для того, щоб ігровий відпочинок проходив раціонально, повноцінно, та щоб уникнути непередбачених неприємностей, потрібно зробити аналіз очікуємої авдиторії. Вона має такі риси:

 

–         формальні – кількісний склад (велика чи камерна аудиторія), однорідність чи не однорідність (вік, стать, професія, освіта, національність);

 

–         якісні – рівень знань, установка на сприймання, яке визначається мотивами приходу: пізнавальний інтерес, бажання розважитись, спілкування, емоційна розрядка, особисті стимули;

 

–         діяльна риса – це активність та самодіяльність людей, які виявляються в їхній участі під час підготовки та проведення заходу.

 

Педагогічні цілі та завдання

 

Тобто навіщо, для чого, з якою метою організовано цей захід? Відповідь на ці запитання організатор повинен знати ще до написання сценарію, ця відповідь буде тим «маяком», на який він орієнтуватиметься в організації та проведенні заходу.

 

Педагогічні цілі можуть бути такими:

 

розвиток естетичних смаків, поглядів; виховання творчого ставлення до життя¸ природи, навколишнього середовища;

погодженість своєї поведінки з інтересами суспільства, колективу;

надання можливості самореалізації, формуванню таких якостей як винахідливість, мужність, сміливість, тактовність та інші.

 

Завдання організаторів – здійснити втілення поставленої мети через ігрові ситуації.

 

Форма гри – це зовнішнє вираження змісту. Форма об’єднує в собі всі засоби досягнення мети. Форма ігор відображається в самій назві виду: гра-атракціон, інтелектуальна гра…

 

Виражальні засоби

 

Вони є важливими моментами художньо-образного вирішення.

Всю сукупність виражальних засобів можна поділити на чотири групи:

 

  1. Засоби, що виражають реальну поведінку людей;

 

– слово (словесна дія): репризи, іронія, гіпербола, пародія, гумор;

– дія: міміка, жести, мізансцена.

  1. Засоби художності:

 

– поетичне слово;

– фрагменти і номери літератури і мистецтва;

– музика;

– пісня;

– образотворчі засоби;

– хореографія, спорт;

– прийоми оригінального жанру (фокуси, звуконаслідування,

ексцентрика…);

– художня форма подачі матеріалу (через кіно, літературних…

героїв).

 

  1. Технічні засоби:

 

– підсилення мови;

– звукозаписи;

– кінопроекції;

– світлові ефекти;

– діапроекції;

– механізми сцени;

– незвичайні технічні пристрої (піротехніка, транспорт, стихія води,

вогню…).

 

  1. Наочні засоби:

 

– декорації;

– реквізит;

– гасла;

– костюм.

 

За засобом впливу емоційно-виражальні засоби можна поділити на три рівні:

 

а) раціональний вплив – нова інформація, дія з метою набуття

навичок…;

 

б) емоційний вплив – дія на емоційну сферу людини, її психіку;

 

в) комбінування засобів раціонального та емоційного.

 

Як драматург та режисер знаходять надзавдання твору чи вистави, організатор ігрової діяльності теж формулює своє надзавданнярезультати педагогічного впливу. Він створює ігрову дію для того, щоб вона не закінчувалась на останньому слові, а увійшла у душі гравців та глядачів.

Знаючи методику та структуру організації ігрового дозвілля можна уникнути помилок, казусів, огріхів в проведенні ігрового відпочинку.

 

V. Методика проведення

 

Для того, щоб ігрова діяльність була максимально ефективна, організатору необхідно мати великий запас ігрового репертуару, вміти працювати із музикантом, створити дійовий актив.

 

Організатор повинен знати структуру підготовки та проведення ігри:

 

          1.  Вибір гри               Під час вибору гри слід враховувати:

 

–         педагогічні завдання;

 

–         форму заходу (вечір відпочинку; спортивно-ігрова програма…);

 

–         врахування особливостей аудиторії (зміст ігор повинен відповідати віку аудиторії; урахування професії; загальний стан аудиторії);

 

–         місце проведення гри (обмеження простором, пристосування до конкретних умов);

 

–         пори року; погодні умови.

 

 

2. Підготовка до проведення гри:

 

–         вивчення гри;

–         підготовка ігрового майданчика;

–         підготовка реквізиту.

 

3. Керування процесом гри:

–         назва гри;

–         вибір гравців;

–         розташування гравців на майданчику;

–         визначення ролі гравців та болільників;

–         пояснення правил гри;

–         пояснення порядку визначення переможця;

–         відповіді на запитання гравців;

–         початок гри, керування її ходом, коментарі;

–         визначення переможця;

–         підбиття підсумків гри; нагороди.

 

4. Аналіз гри

 

Організатор повинен зробити для себе аналіз ігри: її ходу та результатів. Дати об’єктивну оцінку своїм діям. Знайти причини помилок, це допоможе уникнути їх наступного разу.

 

УІ. Особливості сценарно-режисерського вирішення

      ігрових програм

 

Сценарій – це основа будь-якого заходу, в тому числі й ігрових програм, задум яких також  вимагає творчого підходу та дотримання законів драматургії, а саме: наявність композиційної цілісності, сюжетної лінії, конфлікту; розгортання дії від менш емоційної до більш емоційної; логічного зв’язку всіх частин програми; закінченості кожного епізоду.

 

Прийоми побудови сценаріїв ігрових програм:

 

а) сценарій-мозаїка,

коли сценарій складено із ігор, що не зв’язані між собою ні темою, ні

сюжетом. Вони будуються за принципом контрастності та

різноманітності;

 

б) тематична ігрова програма,

 

коли всі ігри так чи інакше пов’язані з запропонованою темою;

 

в) сюжетно-тематична ігрова програма, –

у такому сценарії також ігрове завдання підпорядковане не лише

формі, але й сюжету. Тоді ведучий грає роль певного персонажу, дія

розігрується як вистава, а конкурси та ігри, що їх розігрують гравці

чи команда, є його сюжетною лінією.

 

Кожна гра у середині себе має свій конфлікт і композицію:

 

–         експозиція – початок гри, створення проблемної ситуації граючих сторін;

–         зав’язка – повідомлення про правила гри;

–         розвиток дії – проведення гри за правилами, простеження ходу гри, контроль за виконанням правил;

–         кульмінація – мить перемоги;

–         розвязка – повідомлення про переможців;

–         фінал – нагородження переможців.

 

Кожен епізод має бути закінченим, один із епізодів має стати кульмінацією всієї програми – це буде найбільш яскрава, захоплююча гра.   Наступні епізоди-ігри підводять до розв’язки і фіналу.

 

Важливу роль в успіху ігрової програми належить вступному монологу ведучого. Вступний монолог задає стиль спілкування з аудиторією, створює потрібну атмосферу.

 

Під час організації ігрових програм слід шукати різноманітні прийоми залучення потенціальної аудиторії не тільки у хід, але й у підготовку програми, бо без активності аудиторії та її готовності до ігрової діяльності неможливе її проведення.

 

Поделиться в соц. сетях

0

Прокомментировать

Вы должны быть авторизованы для комментирования.