Вы просматриваете архив Методическая помощь..

ШОУ – ФОРМА МАСОВОГО ВИДОВИЩА

2 марта 2013 в Методическая помощь.

ШОУ  –  ФОРМА  МАСОВОГО  ВИДОВИЩА

ПЛАН

  1. Визначення поняття.
  2. Складові розважальних шоу-програм.
  3. Основні функції ведучого.
  4. Види шоу-програм.

 

 

Шоу – одна з популярних сучасних форм організації дозвілля.

 

Шоу – (англ.) – демонстрація.

 

Шоу – особлива форма масового видовища, вистави. Характерною

особливістю шоу є використання елементів театралізації,

сучасних технічних та комп’ютерних засобів.

 

Шоу-програми – це чергування концертних номерів, об’єднаних однією концепцією. Такі програми базуються на танцювальному, музичному, комедійному, цирковому жанрі і представляються одним чи групою артистів.

Це – яскраве вирішення сценічного видовища за участю зірок естради, цирку.

Шоу-програма – це частіше готовий концертний продукт, який відбувається від 15 хв. та більше. Це раніше відрепетирована, костюмована дія, яка супроводжується музикою та іншими яскравими жанрами мистецтв і ставить перед собою мету – здивувати та порадувати публіку.

Говорячи про складові розважальних шоу-програм, то вони слідуючі:

 

 

–         ведучий заходу – найчастіше це професійний драматичний актор, чи

                                  відомий шоумен, ведучий телевізійних програм;

 

ведучий шоу-програми розробляє запропоновану клієнтом

                                  концепцію   чи працює по раніш розробленому

сценарію.

 

При великій кількості гостей, чи якщо цього вимагає сценарій, ведучих може бути двоє – парний конферанс. Ведучому можуть допомагати аніматори.

У кожного ведучого шоу-програми є своя конкурсно-розважальна програма, яка варіюється в залежному від тематики заходу.

 

 

–         У заході повинен бути свій «керівник»  –   людина, яка делікатно

об’єднує не завжди знайомих людей та надасть святу необхідну

тональність.

 

Тамада, розпорядник застілля, конферанс’є, масовик-витівник –  як би ми його не називали, але факт залишається фактом –

 

любому заходу потрібен – ведучий.

Вибір ведучого в вільності своїй визначить динаміку та настрій програми.

 

Основна функція ведучого – бути сполученою ланкою між всіма

частинами заходу.

 

Професійний ведучий повинен уміти не тільки проголошувати тости та

розважати гостей конкурсами, шарадами.

 

 

Головне завдання ведучого – залучити  усіх запрошених в загальний

процес програми

 

 

Професіоналізм ведучого заключається в грамотному поданні ігрового аспекту, щоб у гостей з’явилася зацікавленість.

 

Умовно ведучих можна поділити на категорії:

 

–         «класичний конферанс’є» – немолодий, тому досвідчений;

 

–         приваблива молода людина – випускник чи студент театрального ВУЗу; динамічний, готовий до імпровізації;

 

–         артист оригінального жанру: клоун, фокусник – йому немає ціни на дитячих заходах;

 

–         парний конферанс – молода пара, яка доповнює один одного, уміють імпровізувати, яскраві зовні;

 

–         ді-джей – головне завдання його – враховувати музичні інтереси присутніх, незамінний на молодіжних вечірках;

 

–         «зірковий ведучий” – артист театру, кіно, публічна людина, обличчя яке відоме багатьом.

 

Характер роботи ведучого та його особиста своєрідність повинні відповідати духу шоу-програми, він повинен знайти «родзинку» заходу.

 

Ведучий може допомогти клієнтам:

 

–         підібрати конкурсно-розважальні програми відносно вибраної  теми

для шоу-програми;

 

–   організувати в єдиний контекст, динамічно зв’язати з шоу-програмою;

 

–         взяти на себе функцію «двигуна», «мотору» цієї «машини розваг».

 

В останній час шоу-програми стали дуже популярні, вони – завжди головна подія свята, його складова частина.

 

 

Існує багато видів шоу програм –

 

1.   Ток-шоу – носять інформаційний, публіцистичний характер,

порушують актуальні проблеми сучасності (соціальні, економічні,

політичні, культурні…).

 

 

2.  Масові видовищні шоу-програми:

 

–         стриптиз-шоу;

–         шоу з участю танцювальних, музичних колективів;

–         шоу для ювілярів:

–         для дитячих днів народження;

–         дитячі шоу;

–         для ресторанів – розважальні шоу;

святкові;

–         шоу на воді;

–         шоу мильних кульок;

–         шоу вогню;

–         шоу товстушок;

–         бармен-шоу;

–         фрік-шоу (шоу дивних людей, які шокують костюмами, рухами, пластикою, звуками…);

–         шоу феєрверків;

–         циркове шоу;

–         шоу-клоунада;

–         циганське шоу;

–         шоу двійників…

 

3.  Шоу зірок естради.

 

Отже, так чи інакше, більшість цих шоу-програм ми вперше побачили на телевізійних екранах, але з часом організатори культурно-дозвіллєвої діяльності перейняли ці телеекранні форми і більшість з них зайняли законне місце в арсеналі клубної діяльності і з успіхом проходять на клубних сценах нашої країни.

ШОУ – ФОРМА МАСОВОГО ЗРЕЛИЩА: ПОНЯТИЯ, ВИДЫ

2 марта 2013 в Методическая помощь.

ШОУ – ФОРМА МАСОВОГО ЗРЕЛИЩА:

ПОНЯТИЯ, ВИДЫ

Шоу – в переводе с англ. – демонстрация.

Шоу – особая форма массового зрелища, характерной особенностью которого является использование элементов театрализации, современных технических и компьютерных средств.

 

Виды шоу-программ:

 

1.   Ток-шоу

 

Эти программы носят информационный, публицистический характер.

Поднимают актуальные проблемы, проблемы современности –

социальные, экономические, политические, культурные,

исторические.

Например: «Пусть говорят». «Свобода слова» и др.

 

 

2.  Массовые зрелищные шоу-программы.

 

«Україна має таланти», «Танцующие фонтаны», «Песочное шоу».

 

 

3.   Шоу звезд эстрады

 

Яркие выступления известных артистов, представители искусства («Достояние республики»).

 

Большую роль в шоу играет ведущий. Главная его функция – быть соединительным звеном между всеми составляющими мероприятие. Условно ведущих можно поделить на категории:

 

  1. «Классический конферанс» – немолодой, поэтому опытный .

 

  1. Привлекательный молодой человек – динамичный, готовый к импровизации.

 

  1. Артист оригинального жанра – клоун, фокусник – особенно на детских мероприятиях.

 

  1. Парный конферанс – молодая пара, которая дополняет друг друга, умеют импровизировать, яркие внешне.

 

  1. «Ди-джей» – главная его задача – учитывать музыкальные интересы присутствующих.

 

  1. «Звездный ведущий» – артист театра, кино, публичный человек.

 

В последнее время популярными стали реалити-шоу или реалити-телевидение. Это разновидность развлекательной телевизионной передачи. Сюжетом является показ действий группы людей и приближенной к жизни обстановке.

Существует несколько общих вариантов постановки реалити-шоу. Но во всех случаях группа участников постоянно живет в ограниченном пространстве. События этой жизни постоянно снимаются телекамерами и показываются по телевидению. Проект обычно имеет вполне определенную заданную цель, в чем можно получить весомый приз. Участники не просто соседи, но и соперники в борьбе за этот приз.

 

Формат реалити-шоу постоянно развивается по нескольким направлениям:

 

1. «Шоу подглядывания», в котором удовлетворяется страсть

населения – подглядывание и подслушивание. Ценным являются

способности сыграть, произвести впечатление, привлечь к себе

внимание. («За стеклом», «Большая диета», «Голод»).

2. «Шоу выживания» – здесь невыносимые условия для нормальной

жизни, в которых участники проекта бьются за победу. («Последний

герой»).

 

3. «Шоу обучения» – кроме развлекательной функции, несет в себе

практическую выгоду, как для зрителей, так и  для участников. Перед

участниками ставится задача по освоению новой профессии,

повышению профессионального уровня. («Фабрика звезд», «Лед и

пламень», «Самый умный»).

4. «Шоу игры» – в этих шоу невозможно предугадать сюжет и событие.

Интерес и азарт возникают по мере развития шоу. («Игры патриотов»,

«Жестокие игры»).

 

 

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

26 февраля 2013 в Методическая помощь.

ТЕОРЕТИЧНІ   ОСНОВИ   ІГРОВОЇ   ДІЯЛЬНОСТІ

ПЛАН

  1. Теорії походження гри.
  2. Сутність поняття «гра».
  3. Класифікація ігрових форм.
  4. Особливості організації та методики ігрової діяльності.
  5. Методика проведення ігор.
  6. Особливості сценарно-режисерського вирішення ігрових програм.
  7. Додатки: словник, схеми, ігротека.

 

І. Теорії походження гри

 

З давніх-давен і донині, незалежно від віку, люди грали і грають в різні ігри.

Гра стала предметом вивчення психології, філософії, педагогіки, соціології, медицини, культурології, історії. Вже древні філософи намагалися відповісти на запитання про роль гри в житті людини.

Платон говорив: «Треба жити граючись».

Аристотель стверджував, що життя – це життя, а гра – це гра. Неможливо розчинити життя в грі.

Цицерон також доводив необхідність строгого розмежування «серйозного» та «ігрового».

В старокитайській філософії ідею гри покладено в основу  «нероблення».

Життя вносить свої корективи: серйозне часто перетворювалось на гру, а гра піднімалась до рівня життєво важливої справи. Імператори античного світу, королі Середньовіччя відверто висловлювалися, що дивляться на світ, як на шахівницю, а на людей – як на пішаків.

Змішуванню серйозного та ігрового  багато в чому сприяла релігія. Людина  створила уявний світ богів, систему обрядів, ритуалів, що по суті – магічні ігри.

Серед теоретиків існують різні думки щодо питань походження та призначення гри.

 

Широко відома «теорія відпочинку», згідно з якою відпочинок – усунення від усіх турбот, а гра – це саме та діяльність, що забезпечує цей психофізичний стан. Так, Аристотель не надавав грі особливого значення, вбачав у ній лише відпочинок та розвагу, які на його погляд, важливі як підготовка до серйозної діяльності. Але це твердження викликає суперечність. Важко погодитись з тим, що дитина в грі відпочиває, бо їй немає від чого відпочивати. Саме в грі проходить для неї більша частина дня, у гру вона вкладає багато енергії, фізичних та розумових сил.

Не менш відома теорія «зайвих сил». Ця теорія пояснює гру, як явище, яке компенсує активність. Гра – це щось, що виходить за межі необхідного, зайва сила. Згідно з цією теорією, значення її тільки в тому, що вона дозволяє розглядати зайву життєву енергію.

 

Існувала теорія «функціонального задоволення».

З.Фрейд розумів гру, як специфічну діяльність, що пов’язана з розвитком психіки. Принцип задоволення є принцип регуляції психічного життя, що містить прагнення мати безмежну насолоду.

А.Адлер розглядав гру як можливість реалізації нездійснених бажань.

Мюллер вважав, що в грі важливий не практичний результат, а сам процес ігрової діяльності, від якого людина отримує задоволення.

 

Біологізаторська теорія гри, пояснює гру як спеціально створений природою пристрій для передчасної вправи серйозної  дії, тренування інстинктів. Гра є біологічно зумовлений процес, даний людині і тварині природою з метою надання їм найбільшої пристосованості до майбутнього функціонування.

 

Теорія духовного розвитку пояснює гру, як джерела духовного розвитку дитини. Гра – це потреба душі. (Макаренко, Ушинський, Сухомлинський).

 

Існує трудова теорія гри, яка стверджує, що гра виникла раніше за працю. Немає жодної форми гри, яка не мала б свого зразка в тому чи іншому виді серйозного заняття. Гра виникла у відповідь на суспільну потребу в підготовці дітей до життя. Гра – це полігон практики, засвоєння досвіду, засіб соціалізації.

 

П. Сутність поняття «гра»

    Функції гри

 

Гра – це школа спілкування, діючий засіб морального виховання, модель дорослого життя, коли проходить не тільки знайомство з різними професіями, але і оцінка праці.

Гра – це особлива модель поведінки, яка допомагає адаптуватися особистості як у колі сім’ї, так і в оточуючому її соціумі.

Гра – це невід’ємна частина життя, яка компенсує обмеження і заборони.

Гра – невимушена діяльність в уявленій ситуації за визначеними правилами. Гра допомагає формуванню фізичних і духовних здібностей людини, її пізнавальної діяльності, уяві, волі, володіння собою. Гра є засобом розваги людей, їх спілкування, відпочинку. За допомогою гри пізнається світ, виховується творча ініціатива, пробуджується допитливість, активізується мислення.

Головне призначення гри – розвиток людини, орієнтування її на творчість, експериментальну поведінку.

 

Всі функції тісно взаємозв’язані. Їх об’єднує головна ціль – розвага плюс розвиток основних якостей, здібностей, закладених в людині.

 

До основних функцій гри відносяться:

 

  • Комунікативна – гра охоплює всіх присутніх, встановлює емоційні контакти; задовольняє потребу в спілкуванні;

 

  • Діяльна – виявляє взаємодію людей один з одним і навколишнім світом;

 

  • Компенсаторна – відновлює енергію, життєву рівновагу, тонізує психологічні загрузки;

 

  • Виховна – дозволяє створити ціленаправлене виховання і навчання; перевіряє і вчить гравця;

 

  • Педагогічна, дидактична розвиває вміння і навички (тренуються пам’ять, увага, сприйняття різної інформації);

 

  • Прогнозуюча – експериментальна;

 

  • Моделююча – пов’язує дійсне із нереальним;

 

  • Розважаюча – створює доброзичливу атмосферу, перетворюючи науковий захід в захоплюючу подорож;

 

  • Релаксаційна – знімає емоційну напругу, позитивно діє на нервову систему;

 

  • Розвиваюча – коректує дії особистості в ігрових моделях життєвих ситуацій;

 

  • Гедоністична – несе задоволення, насолоду від самої участі у грі, радість, азарт;

 

  • Культуротворчазіграна одного разу, гра  назавжди залишається у пам’яті, як якійсь витвір, передається далі як традиція і може бути повторена у будь-який час. Завдяки ігровому началу можуть існувати м/ф, казка, театр, балет… – все мистецтво;

 

  • Естетична гра будується на ритмі і гармонії, використовує різноманітний художній матеріал  (музика, пластика, література, декорації…).

 

В ігровій діяльності поєднуються два важливих фактора: з однієї сторони граючі включаються в практичну діяльність, розвиваються фізично; з іншої – отримують моральне і естетичне задоволення від цієї діяльності, поглиблюють пізнання про світ, життя.

 

Ш. Класифікація ігрових форм

 

Ігри дуже різноманітні за змістом, характером, динамікою, виховними здібностями, організаційною структурою, тому систематизація ігор допомагає більш глибокому їх пізнанню і дає широкі можливості в їх практичному використанні.

Класифікація ігор відіграє важливу роль у вирішенні практичних проблем формування особистості, оскільки кожен конкретний вид ігор виступає як засіб цілеспрямованого впливу на особистість.

Класифікація ігор має важливе значення і для правильного використання її в дозвіллєвій роботі.

Гра багатогранна і багатомірна. Класифікувати означає розподілити за будь-якою ознакою. Запропонована класифікація бере за основу наявність таких ознак, що найбільш часто використовуються в практиці організації дозвіллєвої діяльності.

 

Ігри можна класифікувати за зовнішніми признаками:

 

а) за типом ігри можна поділити на:

 

– ігри з відкритими правилами;

 

– ігри з прихованими правилами;

 

б) за видомігри поділяються на:

 

– рухливі ігри;

– інтелектуальні ігри;

– ігри-конкурси;

– ігри-атракціони;

– ігри-фокуси;

– ігри-витівки; сюрпризи, карнавали;

– дидактичні ігри;

– салонні ігри; ігри-свята;

– ігри театралізованої дії;

– ігровий фольклор, звичаї, весільні обряди;

– ігри тренінги, тести, анкети;

– ігри-аукціони;

 

в) за віковою ознакою:

 

– ігри для малят;

– ігри дошкілят;

– ігри молодших школярів;

– ігри для підлітків;

– ігри для старшокласників;

– ігри для молоді;

– ігри для дорослих;

– ігри для людей похилого віку;

 

г) за місцем проведення:

 

– ігри з естради;

– ігри на воді;

– ігри на галявині;

– настільні ігри;

– стендові ігри;

– ігри на відкритому повітрі;

– ігри на льоду та ін.;

 

д) за діями гравців:

 

– рухливі ігри;

– малорухливі ігри;

– ігри з олівцем;

– ігри на основі змагань;

– ігри на основі відгадування таємниць;

– ігри на основі жеребкування;

– ігри на основі пошуку спілкування;

– ігри-кричалки;

– ігри-парі;

 

е) за кількістю гравців:

 

– ігри масові;

– парні ігри;

– командні ігри;

– індивідуальні ігри (моно ігри);

 

є) за використанням реквізиту:

 

– ігри з м’ячем;

– ігри з обручами;

– ігри з олівцем;

– ігри із газетою… та іншими предметами;

– комп’ютерні ігри;

– ігри-автомати;

 

ж) за часом проведення:

 

– сезонні ігри (зимові, літні…);

– ігри-хвилинки;

– довгострокові, циклічні;

– тимчасові ігри;

 

з) за національною приналежністю:

 

– українські ігри;

– російські ігри;

– естонські ігри;

– молдаванські ігри та ін.

 

Кожен з розділів класифікації можна поглибити, розділити на більш дрібні підрозділи.

 

Наприклад, інтелектуальні ігриможна підрозділити на:

 

  1. Ігри лінгвістичні:

 

– ігри словом (ігри ритмом, римою, зручними поєднаннями

звуків; уявленнями);

– ігри зі словами (ігри, що розширюють словниковий запас,

потребують не лише знання слів, грамотності, але й фантазії).

 

  1. Ігри математичні:

 

– жартівливі задачі;

– ігри на лічбу;

– ігри з геометричними фігурами;

– ігри на вгадування чисел;

– ігри на математичну логіку.

 

  1. Ігри головоломки:

 

– механічні;

– лінгвістичні;

– математичні;

– малюнки-головоломки.

 

  1. Ігри творчі:

 

– ігри на активізацію психічних процесів, задіяних у творчому

акті-грі;

– ігри на увагу;

– ігри на розвиток творчого мислення;

– ігри на розвиток творчої уяви;

– ігри на розвиток пам’яті;

– художньо-творчі ігри: на розвиток музичних, акторських,

літературних, образотворчих здібностей, на розвиток технічної

творчості.

 

  1. Ігри комплексні:

 

– ігри, що виявляють комплекс знань;

– змішані інтелектуальні конкурси, змагання.

 

Зручна класифікація і при складанні картотеки ігор

IУ.  Особливості організації та методики ігрової

       діяльності

 

Далеко не кожна людина вміє розумно відпочивати, зробити своє дозвілля активним, змістовним. Необхідна організація в сфері дозвілля, особливо в ігровій діяльності людини. Навіть у звичайній грі дітей на подвір’ї, у піску, є своя організація, є свій організатор. Один підносить пісок, другий висипає, третій складає форму… Всі діють злагоджено.

Для того, щоб організувати ігрову дію, треба знати складові її системи:

 

Організатор – ведучий – аудиторія –

 

мета та завдання – форма – зміст –

 

емоційно-виражальні засоби –

 

результат педагогічного впливу.

 

Організатор ігор, повинен продумати задум гри, визначити завдання, передбачити компетентність аудиторії, хід ігрової програми, проаналізувати ситуацію. Організатор повинен уміти організувати ігрову дію, вибрати гравців, активізувати болільників, приготувати реквізит, організувати роботу суддівської колегії, підбити підсумки гри, привітати переможців. Крім того володіти організаторськими здібностями, щоб організувати людей на виконання будь-якої справи.

 

Ведучий. Ведучий є головною дійовою особою в ігровій програмі, грі. Успіх програми залежить від дій, слова ведучого.

Для ігрової програми не характерний класичний образ ведучого. Тут доречно створити маску – сценічний образ ведучого.  Маска моделюється на одній рисі, яка доповнена зовнішніми засобами: зачіска, костюм, капелюх, тростинка… Ведучий повинен вибрати маску, яка йому органічно підходить, щоб відчувати себе впевнено.

 

У практиці ігрової діяльності склалися певні типи сценічних масок ведучих:

 

–         маска «лідер» – впевнена у собі людина, вміє поставити завдання,

втягнути у гру, задати та утримати ритм вечора, манера ведення

програми – командна;

 

–         маска «інтелектуал» – освічена, вихована, ввічлива людина, може викликати бажання брати участь у дійстві. Ставиться з іронією до самого себе. (Олександр Масляков);

 

–         маска «емоційність» людина, яка яскраво виявляє своє ставлення до всього, що діється, бурхливо реагує на події, дуже жвава, непередбачена. (Леонід Якубович);

 

–    маска «образ героя» ( театрального, кіно, національного,

казкового, літературного…) Образ у такому випадку зумовлює стиль

поведінки, манеру триматися, особливості мови, рухів.

Основні якості ведучого: освіченість, інтелігентність, тактовність, доброзичливість, вміння висловлювати своє ставлення до проблеми, повинен мати сценічну привабливість, бути цікавим, вміти імпровізувати, володіти ігровим матеріалом.

 

Аудиторія

 

Для того, щоб ігровий відпочинок проходив раціонально, повноцінно, та щоб уникнути непередбачених неприємностей, потрібно зробити аналіз очікуємої авдиторії. Вона має такі риси:

 

–         формальні – кількісний склад (велика чи камерна аудиторія), однорідність чи не однорідність (вік, стать, професія, освіта, національність);

 

–         якісні – рівень знань, установка на сприймання, яке визначається мотивами приходу: пізнавальний інтерес, бажання розважитись, спілкування, емоційна розрядка, особисті стимули;

 

–         діяльна риса – це активність та самодіяльність людей, які виявляються в їхній участі під час підготовки та проведення заходу.

 

Педагогічні цілі та завдання

 

Тобто навіщо, для чого, з якою метою організовано цей захід? Відповідь на ці запитання організатор повинен знати ще до написання сценарію, ця відповідь буде тим «маяком», на який він орієнтуватиметься в організації та проведенні заходу.

 

Педагогічні цілі можуть бути такими:

 

розвиток естетичних смаків, поглядів; виховання творчого ставлення до життя¸ природи, навколишнього середовища;

погодженість своєї поведінки з інтересами суспільства, колективу;

надання можливості самореалізації, формуванню таких якостей як винахідливість, мужність, сміливість, тактовність та інші.

 

Завдання організаторів – здійснити втілення поставленої мети через ігрові ситуації.

 

Форма гри – це зовнішнє вираження змісту. Форма об’єднує в собі всі засоби досягнення мети. Форма ігор відображається в самій назві виду: гра-атракціон, інтелектуальна гра…

 

Виражальні засоби

 

Вони є важливими моментами художньо-образного вирішення.

Всю сукупність виражальних засобів можна поділити на чотири групи:

 

  1. Засоби, що виражають реальну поведінку людей;

 

– слово (словесна дія): репризи, іронія, гіпербола, пародія, гумор;

– дія: міміка, жести, мізансцена.

  1. Засоби художності:

 

– поетичне слово;

– фрагменти і номери літератури і мистецтва;

– музика;

– пісня;

– образотворчі засоби;

– хореографія, спорт;

– прийоми оригінального жанру (фокуси, звуконаслідування,

ексцентрика…);

– художня форма подачі матеріалу (через кіно, літературних…

героїв).

 

  1. Технічні засоби:

 

– підсилення мови;

– звукозаписи;

– кінопроекції;

– світлові ефекти;

– діапроекції;

– механізми сцени;

– незвичайні технічні пристрої (піротехніка, транспорт, стихія води,

вогню…).

 

  1. Наочні засоби:

 

– декорації;

– реквізит;

– гасла;

– костюм.

 

За засобом впливу емоційно-виражальні засоби можна поділити на три рівні:

 

а) раціональний вплив – нова інформація, дія з метою набуття

навичок…;

 

б) емоційний вплив – дія на емоційну сферу людини, її психіку;

 

в) комбінування засобів раціонального та емоційного.

 

Як драматург та режисер знаходять надзавдання твору чи вистави, організатор ігрової діяльності теж формулює своє надзавданнярезультати педагогічного впливу. Він створює ігрову дію для того, щоб вона не закінчувалась на останньому слові, а увійшла у душі гравців та глядачів.

Знаючи методику та структуру організації ігрового дозвілля можна уникнути помилок, казусів, огріхів в проведенні ігрового відпочинку.

 

V. Методика проведення

 

Для того, щоб ігрова діяльність була максимально ефективна, організатору необхідно мати великий запас ігрового репертуару, вміти працювати із музикантом, створити дійовий актив.

 

Організатор повинен знати структуру підготовки та проведення ігри:

 

          1.  Вибір гри               Під час вибору гри слід враховувати:

 

–         педагогічні завдання;

 

–         форму заходу (вечір відпочинку; спортивно-ігрова програма…);

 

–         врахування особливостей аудиторії (зміст ігор повинен відповідати віку аудиторії; урахування професії; загальний стан аудиторії);

 

–         місце проведення гри (обмеження простором, пристосування до конкретних умов);

 

–         пори року; погодні умови.

 

 

2. Підготовка до проведення гри:

 

–         вивчення гри;

–         підготовка ігрового майданчика;

–         підготовка реквізиту.

 

3. Керування процесом гри:

–         назва гри;

–         вибір гравців;

–         розташування гравців на майданчику;

–         визначення ролі гравців та болільників;

–         пояснення правил гри;

–         пояснення порядку визначення переможця;

–         відповіді на запитання гравців;

–         початок гри, керування її ходом, коментарі;

–         визначення переможця;

–         підбиття підсумків гри; нагороди.

 

4. Аналіз гри

 

Організатор повинен зробити для себе аналіз ігри: її ходу та результатів. Дати об’єктивну оцінку своїм діям. Знайти причини помилок, це допоможе уникнути їх наступного разу.

 

УІ. Особливості сценарно-режисерського вирішення

      ігрових програм

 

Сценарій – це основа будь-якого заходу, в тому числі й ігрових програм, задум яких також  вимагає творчого підходу та дотримання законів драматургії, а саме: наявність композиційної цілісності, сюжетної лінії, конфлікту; розгортання дії від менш емоційної до більш емоційної; логічного зв’язку всіх частин програми; закінченості кожного епізоду.

 

Прийоми побудови сценаріїв ігрових програм:

 

а) сценарій-мозаїка,

коли сценарій складено із ігор, що не зв’язані між собою ні темою, ні

сюжетом. Вони будуються за принципом контрастності та

різноманітності;

 

б) тематична ігрова програма,

 

коли всі ігри так чи інакше пов’язані з запропонованою темою;

 

в) сюжетно-тематична ігрова програма, –

у такому сценарії також ігрове завдання підпорядковане не лише

формі, але й сюжету. Тоді ведучий грає роль певного персонажу, дія

розігрується як вистава, а конкурси та ігри, що їх розігрують гравці

чи команда, є його сюжетною лінією.

 

Кожна гра у середині себе має свій конфлікт і композицію:

 

–         експозиція – початок гри, створення проблемної ситуації граючих сторін;

–         зав’язка – повідомлення про правила гри;

–         розвиток дії – проведення гри за правилами, простеження ходу гри, контроль за виконанням правил;

–         кульмінація – мить перемоги;

–         розвязка – повідомлення про переможців;

–         фінал – нагородження переможців.

 

Кожен епізод має бути закінченим, один із епізодів має стати кульмінацією всієї програми – це буде найбільш яскрава, захоплююча гра.   Наступні епізоди-ігри підводять до розв’язки і фіналу.

 

Важливу роль в успіху ігрової програми належить вступному монологу ведучого. Вступний монолог задає стиль спілкування з аудиторією, створює потрібну атмосферу.

 

Під час організації ігрових програм слід шукати різноманітні прийоми залучення потенціальної аудиторії не тільки у хід, але й у підготовку програми, бо без активності аудиторії та її готовності до ігрової діяльності неможливе її проведення.

 

СВЯТО ЯК КОМПЛЕКСНА ВИДОВИЩНА ФОРМА ДОЗВІЛЛЯ

21 февраля 2013 в Методическая помощь.

 СВЯТО ЯК КОМПЛЕКСНА ВИДОВИЩНА ФОРМА ДОЗВІЛЛЯ

1. Свято як явище життя та культури

 

Важливою складовою в системі відпочинку і розваг, які організують заклади культури та мистецтва, є святковий відпочинок.

Роль свята в житті людей важко переоцінити. Недарма у кожного народу склалась ціла система святкових торжеств і розваг, які важливі як у виховному, так і рекреаційно-розважальному плані. Ці свята виробилися протягом багатьох століть і освячені часом. Вони є втіленням в рухи і слова світовідчуття, світосприймання та взаємини між людиною та природою, між людиною і людиною.

В системі дозвілля досить популярними є художньо-масові форми, які синкретизували в собі пісенні, музичні, театральні, хореографічні та ігрові традиції. В них – національний менталітет, художні смаки та естетичні ідеали.

Найвагоміше місце належить  національним календарним святам, що є важливою формою збереження та популяризації національної культурної спадщини. Це ті свята, за якими розпізнається народ не тільки на сучасному етапі, а й  у його історичному минулому. Це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах. Це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну націю. (Додаток – «Український святковий календар», розділ 1.).

Не менш цікавим компонентом нашої рідної культури є державні свята, адже вони пов’язані з найважливішими подіями в житті нашої країни, мали неабиякий вплив на процес державотворення. (Додаток – «Український святковий календар», розділ 1.).

 

Професійні свята

 

Професійні свята покликані нагадати про важливість будь-якого фаху. Якщо людина віддана своїй справі, спеціаліст високого класу, не має значення, яка в неї професія – усі професії важливі. Власне розповсюдження професійних свят припадає на Середньовіччя, коли складається ремісницько-цехова організація. Ремісники всіх професій мали свої корпоративні ритуали, свята, традиції. У ХХ столітті професійні свята набувають державного статусу, присвячуються найбільш масовим і суспільно-вагомим професіям. Основи сучасної системи трудових свят і обрядовості склалися в нашій країні в 50-ті роки ХХ ст. (Додаток – «Український святковий календар», розділ 2.).

 

Свята міжнародного значення

 

Свята міжнародного значення та дні пам’яті встановлюються впливовими міжнародними організаціями. Вони важливі для всіх людей планети, оскільки пов’язані з подіями світового значення, стосуються питань війни і миру, здоров’я цілих народів, збереженню природних ресурсів у масштабах Землі. Тому кожна людина, яка вважає себе культурною, яка небайдужа до того, що відбувається, повинна бути обізнана з основними датами міжнародного значення. (Додаток – «Український святковий календар», розділ 3.).

 

 

2. Масове свято – дійова, найбільш об’ємна

   форма культурно-дозвіллєвої роботи

 

Масове свято – одна із складних форм організації дозвілля. Його програма може включати весь спектр методів, засобів, форм дозвіллєвої сфери: художні, технічні, емоційні.

 

Художні складові втілюються через всі жанри мистецтва і реалізуються у формі:

 

-    народного гуляння;

-    святкової масової ходи;

-    театралізованого мітингу;

-    театралізованого видовища;

-    фестивалю;

-    карнавалу;

-    ярмарки;

-    балу;

-    театралізованого концерту;

-    циркової вистави;

-    спортивних свят;

-    конкурсних, розважально-ігрових, шоу-програм;

-    акції;

-    презентації, рекламного шоу;

-    великого корпоративного свята, ювілею…

 

 Технічні засоби виразності масового свята це:

 

–   Організація простору святкування на площах, вулицях, у парку, на

стадіоні… Масове дійство, видовище сприймається з усіх боків, тому

конструкція простору вибудовується з урахуванням цієї особливості.

Крім того, береться до уваги співвідношення центральної площадки

дії до особливостей навколишнього простору та інших пунктів дії;

–   організація пересування виконавців та глядачів згідно задуму дійства;

–   світлове рішення видовища;

–   звукове, музичне, шумове оформлення свята;

–   кіно-, відео-, фотоматеріали;

–   спецефекти;

–   піротехніка…

Наочний образ масового свята формується через художньо-декоративне оформлення, а саме:

 

–   оформлення площ, парків… площадок, сцен дії;

–   виготовлення декорацій, реквізитів;

–   підбір костюмів для учасників та атрибутів свята для гостей чи

глядачів;

–    виготовлення логотипу та сувенірної продукції видовища;

–   дизайн рекламної продукції: зовнішнє оформлення, плакати, листівки,

флаєри, буклети…

–   розробка спеціальної поліграфічної продукції для спонсорів…

 

Суть масового свята – організувати вище перечисленими засобами спілкування людей на такому рівні, якого не можуть досягти всі інші види мистецтва.

Святкове видовище це процес одночасного або послідовного дійства на декількох площадках, які підпорядковані одній темі – темі свята.

Основне завдання свята – організація дозвілля маси людей, залучення їх до колективної дії, перетворення кожного присутнього із глядача в учасника.

Масове свято дозволяє задовольнити дозвіллєві потреби людей з різними культурними, освітніми, професійними, віковими рівнями.

Для масового свята необхідний особливий стан і настрій широкої маси людей, тобто – святкова ситуація.

Класифікація масових свят:

 

–   всесвітні, міжнародні;                             –   мистецькі;

–   державні;                                                  –   історичні;

–   календарні;. народно-релігійні;             –   сімейно-побутові…

–   професійні, трудові;

 

 

 

3. Загальна методика підготовки масового

    дійства та специфічні особливості підготовки

    різних форм свята

 

  1. Створення оргкомітету та розподіл обов’язків.
  2. Знаходження джерел фінансування, складання кошторису.
  3. Організація святкової ситуації за допомогою ЗМІ, рекламної продукції.
  4. Написання сценарію головного дійства та сценаріїв, програм допоміжних площадок. Зведення їх в одне ціле згідно режисерському задуму.
  5. Організація режисерсько-постановчої роботи.
  6. Художньо-декоративне вирішення свята.
  7. Технічне забезпечення.
  8. Забезпечення інформацією про свято через рекламу, акції.
  9. Забезпечення роботи груп – господарської, охорони здоров’я та правопорядку.
  10. Контроль за ходом підготовчих робіт згідно плану.

 

Різноманітність форм організації свята вимагає специфічних особливостей його підготовки:

 

–   інформування про необхідність подачі заявки на участь (фестиваль,

конкурс, ярмарок…);

–   запрошення та організація роботи журі (фестиваль, конкурс, бал…);

–   розробка «Положення про…» як основного документу проведення

заходу (фестиваль, конкурс, карнавал…);

–   організація роботи вибіркового туру;

–   розробка умов участі та заявок підприємств громадського харчування,

торгівлі;

–   зустріч та розміщення гостей і учасників свята, забезпечення їх

транспортом, житлом та харчуванням;

–   організація розваг для гостей – учасників свята.

(Приклади документів у додатках)

 

В підготовці та організації масових свят беруть участь представники органів влади, відділ культури, заклади культури та мистецтва, громадські та творчі спілки, комітети, центри, навчальні заклади, діячі мистецтва, спортивні комітети, засоби масової інформації, соціальні та господарські організації.

СВЯТО ЯК КОМПЛЕКСНА ВИДОВИЩНА ФОРМА ДОЗВІЛЛЯ. МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ТА ПРОВЕДЕННЯ

21 февраля 2013 в Методическая помощь.

СВЯТО ЯК КОМПЛЕКСНА ВИДОВИЩНА ФОРМА ДОЗВІЛЛЯ.

 МЕТОДИКА ПІДГОТОВКИ ТА ПРОВЕДЕННЯ

Свято – день (або дні) урочистості на честь, в пам’ять якої-небудь події або особистості.

Суть масового свята – організувати художніми засобами спілкування на такому рівні, якого не можуть досягти ні театр, ні всі інші види мистецтва.

Масове свято дозволяє задовольнити потреби людей з різним культурним рівнем. Одні проявляють себе як виконавці, інші – як глядачі, ще інші – як організатори.

 

Усі свята можна класифікувати за такими ознаками:

 

 

  1. За змістом (громадсько-політичні, трудові, традиційні сезонні,

                         народні релігійні тощо).

2.  За масштабом святкування (загальнодержавні, регіональні, місцеві,

                                особисті).

3.  За контингентом учасників (для дітей, молоді, для різних категорій

                        населення).

 

Формі святкування різноманітні:

 

–         масова святкова хода;

–         театралізований мітинг;

–         театралізоване видовище;

–         концерт;

–         конкурси;

–         ігри тощо.

 

Тому масове свято найбільш об’ємна форма культурно-дозвілєвіої діяльності

Комплекс сценічних площадок та єдність сценарно-режисерського задуму – важлива особливість масового свята.

 

Підготовка до свята починається:

 

–         із розробки сценарію та програми;

–         потім складається план підготовки, який включає:

v постановчі роботи;

v репетиції;

v художнє оформлення свята;

v реклама;

v оголошення;

v організацію торгівлі;

v громадське харчування;

v медичне обслуговування;

v охорона громадянського порядку тощо.

 

В плані підготовки обов’язково вказується термін виконання та відповідальний.

 

Керує і контролює процес підготовки та проведення свята – організаційний комітет. До складу такого комітету залучаються провідні фахівці культури, мистецтва, громадських організацій, медицини та інші.

Після закінчення свята організаційний комітет проводить підсумки, аналізує недоліки та їх причини. Як позитивний момент – визначення найкращих організаторів свята.

 

Страница: 1 2 3 4 Следующая